План:

 Вступ

І.Полiтика I. Мазепи. Взаємини з Москвою.

ІІ.Участь українського козацтва в Кримських та Азовських походах. Початок північної війни.

ІІІ.Спроба І. Мазепи відновити незалежність України. Погром мазепинців.

Висновок

Список використаної літератури.

2

В 1654 р. Гетьман Б. Хмельницький вступив у союз з Москвою, підписавши Переяславську угоду. Ця угода підписувалась на умовах, що обидві сторони не втрачають своєї незалежності, то була, навіть не автономія, а федерація двох держав. Але Москва мала свої погляди на цю угоду. Вона відразу почала дивитись на Україну, як на свою провінцію і вживала максимум зусиль аби вбити в українському народі дух самостійності. Найявнішим затвердженням намірів самодержавної Москви стало введення до Києва сильного гарнізону московського війська та призначення там московського воєводи. З того часу в Україні починаються антимосковський рух. Яскравими представниками якого були на той час Виговський, Тетеря, Брюховецький, Дорошенко.

Вирішальний етап у стосунках між Гетьманщиною та Москвою настав за гетьманування Івана Мазепи – одного з найвидатніших і найбільш суперечливих політичних діячів України. Народився Мазепа 1639 р. у знатній українській родині, що користувалася великою повагою у Війську Запорозькому. Він дістав досить високу освіту. Провчившись у Київській колегії, Мазепа перейшов до колегії єзуїтів у Варшаві й згодом вступив на службу до польського короля. Це надало йому можливість багато подорожувати країнами Західної Європи, а також виконувати обов'язки королівського посланця в Козацькій Україні. У 1669 р., повернувшись на Правобережжя, Мазепа вступає на службу до гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка. Виконуючи свою першу дипломатичну місію, він потрапляє в полон до запорожців, які видають його гетьманові Лівобережної України Іванові Самойловичу. Тонкий політик, Мазепа намагається перетворити потенційно катастрофічну для себе ситуацію на особистий тріумф. Своєю досвідченістю в міжнародних справах і бездоганними манерами він переконує Самойловича зробити його довіреною особою. Ці ж риси допомагають Мазепі встановити контакти з високопоставленими царськими урядовцями.

3

І

25 червня 1687 р., тобто через 30 років після смерті Хмельницького, у Глухові було обрано гетьманом військовий осавул Іван Мазепа. По звичаю новообраний гетьман та московський уряд підписували додаткові угоди. Було укладено таку угоду і між Мазепою та князем В. Голіциним з московського боку. Всього та угода налічувала 22 пункти. В першому ж пункті цієї угоди Москва визначає за Україну збереження всіх прав та свобод. Як завжди було до того, Москва давала згоду на все тільки на папері, вже на той час крім Києва, московські воєводства стояли у Переяславі, Ніжині, Чернігові та Острі. Крім того, Москва залишила право обирати гетьмана вільним голосуванням, але вводилося нова умова, якої до цього не було: узгоджувати кандидатуру гетьмана з царем і брати в нього дозвіл на вибори. Зберігалося і право гетьмана вести незалежну від Москви зовнішню політику, за одним лише виключенням: гетьман не мав права мати відносини з Кримом і заборона торгівлі з Кримом. Найцікавішим з погляду історії є 19 пункт, який був прямим втручанням в економіку тогочасної України. Царський уряд самодержавної Москви на оплату війська випускало так звані "чехи" – паперові замінники грошей, у 19 пункті угоди між Мазепою і Голіциним Москва вимагала щоб гетьман звелів приймати ці "чехи", а за непокору передбачувалася смертна кара. А найважливішим було закінчення цього пункту:

"...никто б голосов таких не испущал, что малороский край – Гетманского Регименту, а отзивались везде единогласно – Их Царского Пресветлаго Величества Самодержавной Державы…"

Тобто цим пунктом передбачалось знищення України як держави.

Після підписання цієї угоди 13 жовтня Мазепа отримує офіційну " жалувальну грамоту", де було вписано всі пункти тієї угоди і ще дещо було додано. А саме було накладене значне обмеження на зносини гетьмана з іншими державами, по суті гетьману було заборонено писати листи іншим правителям, а отримавши листи від них було наказано негайно пересилати ці листи цареві.

4

Гідне подиву піднесення Мазепи від в'язня до гетьмана, його здатність тримати в покорі ненаситну й підступну старшину водночас із проведенням політики, що  поклала початок добі бурхливого культурного та економічного розвитку, - все це досягнення першорядної ваги. Та найбільш вражаюча риса Мазепи як політика полягала в умінні захищати як власні, так і загальноукраїнські інтереси, зберігаючи водночас добрі стосунки з Москвою. Коли в 1689 р. на трон зійшов молодий і енергійний Петро І, гетьман уже вкотре застосував свій незбагненний дар чарувати  можновладців. Він надавав царю активну допомогу в грандіозних походах на турків і татар, кульмінацією яких стало здобуття у 1696 р. Азова – ключової турецької фортеці на Азовському морі. Старіючий гетьман також постійно давав недосвідченому молодому монархові поради у польських справах; згодом між ними виникла тісна особиста дружба. Козацькі полковники із сарказмом зауважували, що " цар скоріше не повірить ангелові, ніж Мазепі ", а російські урядники заявляли, що " ніколи ще не було гетьмана кориснішого і вигіднішого для царя, як Іван Степанович Мазепа ".

 Він хотів створити сильну владу гетьманську, оперту на відданій їй старшині, піднести особу гетьмана високо в очах громадянства і народу і заступити різномисленність виборного устрою однодушністю монархії, об'єднаної в особі гетьмана. На це й пішли двадцять літ панування Мазепи.

Але він будував свої плани на власті й підмозі Москви. А тим часом, що далі виявилось, що трудно буде дійти з нею до кінця. Дуже вона багато вимагала від України й козаччини, так що та й витримати вже далі не могла, і гнів український за ці незносні тягарі готов був обернутись і на самого Мазепу та й знищити його передусім.

Крім того зменшувалися і свободи українських старшин, хоча їх і не підчиняли напряму Москві, але прив'язували до гетьмана намертво, чого раніше не було. Військо гетьмана повинно було взяти на себе обов'язок по охороні кордонів і державної цілісності Московської держави. Столицю гетьману приписувався Батурин і вводився в Батурин полк московських стрільців, якби для охорони гетьмана. А гетьману було приписано збудувати своїм коштом фортеці навпроти Кодака, на р. Самарі,   р. Орелі та в устях річок

         5

Берестової та Корчика. Найважливішою з тих фортець була фортеця на р. Самарі, але вона мусила стояти на запорозьких землях. Гетьман знав, що запорожці будуть протестувати, тому мотивав це запорожцям скорим походом на Крим, а фортецю лише тимчасовим явищем на час того походу. Проте час йшов, а походу все не було. Запорожці почали хвилюватися, наростало заворушення. Було чути вимоги до гетьмана негайно розірвати угоду з Москвою.

6

                                                                 II

Похід на Крим почався 19 вересня 1688 року. На  чолі війська стояв князь Василь Голіцин. В його підпорядкування перейшла і значна частина козацького війка. Князь не вирізнявся особливим талантом ведення війни, тому похід був невдалим і велика частина козацького війська була загублена.

На Запоріжжі стає дуже неспокійно. На Січ з усієї України починають сходитися люди, що розповідають про московське самодержавне свавілля. Зріло велике повстання, бракувало лише сильного лідера. І такий лідер знайшовся. Ним став військовий канцелярист Петро Іваненко. Він прийшов на Січ у 1692 р. і підняв запоріжців проти Москви. Це повстання було дуже швидко і жорстоко придушене. Сам Іваненко втік до татар і опинився в Кизикирмені. І вже звітам  писав листи запоріжцям,  в яких закликав до нових повстань, але тепер закріпившись допомогою татар. Ці заклики робили шум не тільки на Запоріжжі, але й по всій Україні. Люди почали масово втікати на Січ.

Тим часом Петрик уже підписав договір з Кримом, по якому княжество Київське і Чернігівське разом з Військом Запорізьким складуть самостійну державу. І Петрик пішов з ордою до Запоріжжя. Він першим ділом випускає універсал, звернений до всього народу, де писав, що хоче визволити Україну з-під Москви і наказував готуватися до зброєної боротьби. У відповідь Мазепа висилає на Іваненка 5 полків, а сам з іншими п'яти йде слідом, крім того він висилає гінця до Москви, аби та прислала ще й своє військо. Вислани вперед полковники повідомляли, що деякі міста перейшли на бік Петрика. У Москві схвилювалися положенням в Україні, бо вже не раз отримували звістки про прихильність народу до Петрика Іваненка. Похід Петрика міг перерости в загальнонародне повстання, але закінчилося все дуже несподівано. Татари ніколи не були добрими союзниками. І тепер також вони несподівано  кинули все і  Іваненко залишився один. Він пішов назад з ордою і осів в Перекопі.

В той час Україна була втягнута у постійні війни Москви. За наказом царя 5 тисяч козаків під командуванням генерального осавула Ломиківського йдуть на штурм Очакова. Козаки держали сторожу у фортеці на р. Самарі. Під проводом Гамалії йдуть на

7

татар під Доматовим. Після того всього відбувається новий штурм  Очакова. Лизогуб із 20 тисячами козаків йде на Бужаки за Дніпро. Відбувся також  і похід на Перекоп. Будувалися укріплення на р. Синюхи. Мазепа з козацьким військом активно підтримував Петра в Азовському поході.

Під час першого штурму Азова, Петро особисто віддав наказ Мазепі брати все військо козацьке і йти під Азов. Чернігівський полковник Яків Лизогуб пішов на байдарках Дніпром, а гетьман з рештою війська степом. Козаки за час цього походу взяли 14 міст, а сам Петро нічого.

Наступного року цар Петро розпочав новий похід на Азов. Проаналізувавши минулорічну поразку Петро вирішив основну частину роботи покласти на плечі гетьмана з козацтвом. 17 червня українські полки першими увірвались у місто і заволоділи одним міським больверком з чотирма великими гарматами. Там закріпились і додавши власні гармати, цілу добу обстрілювали Азов. Турки не витримали такого масового вогню і здали місто. Петро на радощах поїхав до Москви святкувати перемогу, а утримувати Азов доручив  Мазепі. Ще два роки Мазепа з козаками тримали на собі турецький натиск, аж поки турки не заключили з Москвою 30 річний мир.

Не встигли козаки повернутися з походу, як цар знову віддає наказ готуватися до війни. Петрові потрібен був вихід  в Балтійське море, якого Москва до цього часу ніколи не мала.

Мазепа добре розумів, що Україна, яка витерпіла спустошливу Кримську компанію, не всані витримати ще одну війну. На той момент Україна вже не мала ні економічних ні військових сил достатніх для досконалого ведення війни. Було зрозуміло, що Петро основні надії в цій війні має саме на Мазепу з козацьким військом.

На той час Мазепа був гетьманом вже дванадцять років. За ці роки козацьке військо здійснило одинадцять літніх і десять зимових походів. І похід проти Швеції був майже неможливим для України. На Україні був голод люди їли хліб наполовину з лободою. Саме після того, як цар Петро прислав гнівну відповідь на лист Мазепи з вимогою негайно йти воювати, Мазепа вперше задумався над становищем України. Мазепа думав про це не один, його підтримувала майже вся старшина, але для виступу проти

8

Москви ще було зарано.

У 1700 році Петро розпочинає похід на північ проти Швеції. Гетьман знарядив військо під командуванням полтавського полковника Іскри, та приходить новий наказ, в якому Петро вимагає, щоб Мазепа особисто очолив десяти тисячне козацьке військо. Як тільки гетьман зібрав військо приходить ще один наказ від Петра не йти зовсім, бо Петро не зміг організувати належної підтримки московськими військами, а кинути саме козацьке військо проти шведів цар не наважився. Але все таки через місяць Петро збирає армію і знову кличе Мазепу. Поки козацьке військо дійшло до Нарви, Карл маючи двадцять тисяч війська розбив вісімдесят тисяч московського війська. Наказним козацького війська був Обидовський. Коли він привів козаків на північ, йому нічого не залишалося, як зимувати там і чекати поки Петро збере нові сили. Не маючи ніякої підтримки з боку царського уряду і місцевого населення, козаки дуже важко переносили це зимування. Почалося масове дезертирство. Щоправда гетьман карав втікачів, але написав ряд гнівних листів до царя, в яких вимагав припинити знущання над українським військом.

В лютому 1701 року Петро заключає військовий союз з польським королем Августом про спільну війну проти шведів. У договорі крім того було ще обговорено поділ земель між Польщею і Росією. За такої нагоди Август попросив Петра віддати йому назад і Правобережну Україну. У Петра вистачило розуму порадитися з Мазепою перед прийняттям такого рішення. Гетьман роз'яснив цареві, що за таких умов люди з лівого берега почнуть  селитися на правому, Січ тоді відокремиться взагалі з-під гетьманської влади і будуть його слухатися лише за крайніх умов. Повернення до Польщі, яка, ще й до того союзна з Москвою, зруйнувало б гетьманську владу.

Невдовзі Петро знову віддає наказ гетьману відрядити військо на війну. Мазепа відряджає загін на чолі з миргородським полковником Данилом Апостолом. Цей загін самостійно без царської підтримки розбив військо шведського генерала Шліппенбаха. І знову московський уряд несправедливо повівся з козаками, після бою в козаків забрали всю здобич і ще й познущалися з них. Почало зароджуватися незадоволення царським урядом в рядах козацької старшини...

9

ІІІ

Тим часом армія Карла XII отримувала одну перемогу за іншою. Петро шукав підтримки по всій Європі. Відбулась велика зустріч між Польщею і Росією у Жовкві. Мазепу також було туди запрошено, але не для поради, а для того, щоб сказати йому рішення Петра віддати Польщі Правобережжя, скасувати козацьке військо. Цар сказав це Мазепі 20 квітня на великій військовій раді. Мазепа після ради не пішов на вечерю до царя і нічого не повідомивши розпустив козацьку старшину. Старшина дізналася про ці царські плани не від гетьмана, а з інших джерел. Звістка про близький кінець їх сильно схвилювала. Проводилися таємні ради в обозного Ломиковського і в миргородського полковника Апостола. Назрівав великий бунт. І коли пізно вночі Мазепа отримав перший лист від польського короля Станіслава, ставленика шведського Мазепа прийняв рішення прийняти бік Карла XII.

Частина військової старшини незалежно від Мазепи теж прийшла до рішення, що теперішня історична хвиля - єдина для звільнення України від Москви. Прилуцький полковник Горленко, лубенський Зеленський, миргородський Апостол і військовий обозний Ломиківський вже порозумілися між собою і лише думали як перетягти на свій бік Мазепу. Перша ж спроба переговорів показала, що і гетьман думає про те саме, що і старшина. Як і в кожної великої ідеї, був і свій зрадник. Таким виявився генеральний писар Кочубей. Кочубей склав донос в Москву про зраду гетьмана і старшини, цей донос налічував 32 пункти. Щоправда з кочубеївського доносу нічого вийшло: московський уряд не повірив Кочубею і Іскрі (бувшому полтавському полковнику) і приговорив їх до страти. Після їх смерті донос був ліквідований. В доносі брали ще участь сотник Кованько, піп Святайло і вихрест жид Яненко їх наказано було взяти на муки і бити кнутом.

Тим часом шведський король все ж таки направив свої війська на Україну. Цар Петро наказав Мазепі йти на з'єднання з московськими військами. Мазепа зібрав нараду на якій було вирішено не йти на це з'єднання, а направити листа Карлові, аби він навіть не пустив московських військ на Україну. Гетьман не поїхав сам, зіславшись на хворобу, а послав лише частину козаків. З листом до короля Швеції все відтягувалося, аж поки не напосіла старшина.

10

В листі була просьба прийняти український народ під свою протекцію. Король шведський нічого не відписав, але усно передав, що буде коло річки Десни 22 жовтня. Темп подій все прискорювався і гетьман вирішує їхати на зустріч до Карла XII. Батурин залишає сердюцькому полковнику Чечелю, якому було залишено чотири сердюцьких полки та частину полків Лубенського, Миргородського та Прилуцького, Сам гетьман взяв з собою 5000 козаків, стільки ж поставив по цей бік Десни. Але це були не свідомі повстанці. Це були не люди які йдуть за ідею на смерть, це були "солдати". Козакам досі нічого не сказали про зносини Мазепи із шведами. Офіцери робили революцію, а солдатам про це нічого не сказали. Думали, що досить видати наказ, а солдат послухає, і діло революції буде зроблене. В цьому і полягає головна помилка ініціаторів тієї революції, трагічний момент революції 1708 року.

Перше офіційне побачення Мазепи і шведського короля відбулося 29 жовтня, при чому гетьманові з огляду на його літа (на той час Мазепі вже було 70 років) було дозволено сидіти, а король його слухав стоячи.

На цей час Петро І вже знав про крок Мазепи. Положення було грізне. Сильне шведське військо, підкріплене козацькими військами могло повернути московське колесо історії в небажаний для Москви бік. Петрові було потрібно терміново щось робити. Перш за все він наказав Меньшикову "сколь возможно ласково призывать" козацьку старшину, а сам кличе всю старшину до Глухова обирати нового гетьмана. Видається маніфест в якому Мазепу безпідставно звинувачується в накладені оренди та податків на народ України без відома царя. Меньшиков же з великим військом виступає в Батурин. Козаки мужньо відстоювали гетьманську столицю і Меньшиков вже почав відступати, якби не зрада сотника прилуцького полку Носа. Він послав уночі свого прибічника Соломаху доганяти Меньшикова і провести його в місто на світанку, коли всі оборонці сплять, потайним ходом. Меньшиков так і зробив: увійшов в місто і напав на сонних козаків. Москалі перебили всіх козаків, спалили мість, а Меньшиков з катами вішав і мучив всіх хто був у місті.

Шведи ж йшли по землях України зовсім інше. Під страхом смерті король заборонив своїм військам грабувати чи вимагати будь-що у місцевого населення. Війська обходили поля і пашні, не торкаючись жодної власності українців. Все, що було потрібно

11

військові виторговувалося шляхом вільної торгівлі за справжні гроші. Кожен швед був навчений фрази: "Не бійтеся: ми ваші, а ви наші." Сам же Карл випустив універсал до українського народу в якому говорив, що на цих землях він не як завойовник, а лише переслідує царя московського, який осмілився напасти на нього. Там же він говорив, що хоче повернути всі права і свободи українців, за які ще його предки вступалися перед польськими королями.

Петро також випустив подібний універсал, який був цілковитою брехнею. В ньому говорилося, що цар ніколи не помишляв чинити безчинства на Україні, а все, що чинилося, чинилося без його відома, а з відома і дозволу Мазепи. Зрештою на протязі всієї історії співіснування українського народу і москалів ми бачимо подібні універсали. Розпускалися найнеймовірніші чутки про Мазепу з метою дискредитувати його в очах народу. Говорили, що Мазепа в церкві в селі Дехтярі зірвав зі стіни образ Матері Божої став на нього ногами і відрікся від своєї віри та прийняв католицтва.

Мазепа ж був у той час у Ромнах. Гибель Батурина справила на старшин велике враження. Старшина почала боятися московського гніву і тікати до Петра. Першими втекли до царя Апостол, Сулима, Ґалаґан, Гамалія, Кандиба, Бунтович і Антонович. Всіх їх цар прийняв і не тільки повернув їм колишні посади, а й возвисив. Зате кожного, хто підозрювався в прихильності до Мазепи хапав, мучив, а потім убивав.

Єдиним відразним моментом був перехід на бік Мазепи запорізького кошового Кості Гордієнка. З 15 000 запорожців він вітав гетьмана в Диканьці. В той же час був підписаний договір з королем Швеції, в якому Карл XII присяга піти на мир з Москвою лише за умови, що Україна відділиться від Москви і стане незалежною державою. У відсутності Гордієнка на Січ прийшов полковник Яковлєв з Галаганом. Вони запевнили козаків, що цар не хоче Україні зробити нічого поганого, а Мазепа - зрадник українських та козацьких інтересів. І козаки повірили.

27 червня 1709 року відбулася рокова для тогочасної України Полтавська битва. Вже значно послаблена тривалими боями на чужій території, шведська армія і трохи більше 15 000 козаків виступили проти царського війська. Битву було програно. Це був кінець не тільки автономії України, а й взагалі Української державності. Україна стала житницею Росії, український народ

12

власністю великоросійських панів, українська мова — мужицькою, ім'я рідного краю - забороненим звуком. Захоплених у полтавській битві українців цар віддав на страшні муки. Мазепа і Карл XII змушені були втікати під протекцію турецького султана. Де і 22 серпня 1709 року Іван Мазепа помер. Похований він був у Яссах. Король Швеції Карл XII сам супроводжував гріб. Попереду їхали шведські трубачі, за ними на шести білих коня